Yod: таємниця народження

Інтерв’ю Неллі Думитращук

журналу «Колесо жизни»

 Ми всі вiд роду Божественного. У кожному з нас закладена долученiсть до королiвського звернення до себе. Що це означає? Обернутися! Знайти внутрішню людину в собі, вийти зі звірячої пам’яті, з неусвідомленості. 

Мета у людини — Адама одна: увiйти в Подобу Божественностi. l первородний гpix, який він скоїв, відвернувшись від Господа затягує його в постійний вир гріхопадіння i веде від мети. “Грiх” перекладається з івриту як “погано  прицілитися». Влучити в десятку — це потрапити в Yоd — Зародок Божественний, що повинен з’єднатися з душею в iм’я нового народження.

 Син людський помре, щоб Господній син народився. Реiнкарнацiя — фiзична поява — не є істинним народженням людини. Вона з’являється вже у гріху, i життя їй вiдмiряне, щоб виконати основне завдання — встигнути народитися в собі. Гріх — це те, що заважає процесу, що утримує душу в полоні, те, що не дає Yod (Зародку Господньому) народитися як дитинi Божiй.

 Людина грішить, коли вона націлена всередині себе не до Господа, а на власні переживання, поняття, авторитети, досягнення, продовжуючи перебувати в гріхопадінні, посилювати його. Людина прицiлена — та, що відійшла від себе, від своїх людських опор i пішла в невидиме i незвiдане. Це i є прицілювання — шлях до істинного себе. Воно виходить не від тебе, а від Господа для тебе. Вiд Образа до Подоби. 

З цього моменту починається мутація, яка i є справжнім переходом на невидимі опори, на традицiю. Вона виштовхує тебе до iншоi поведiнки, до змiни способу житгя. Поки людина перебуває в гріху, вона належить лукавому, нею заволодіває Левіафан, який є гординею i керує життям людини.

 Як наслiдок — все життя перетворюється на споживацтво. Все обертається навколо его — душа страждає, Yod проігноровано, не відбувається навіть зачаття — яке вже тут народження!

 Відректися від такого життя, — означає відректися від лукавого i перейти в онтологічну пам’ять, іншу реальність Господніх координат через мутацію, змінюючи свій геном. Нам запропоновано увiйти в принадлежность роду Господнього, змiнюючи кістяк, освячуючи його через молитву, покаяння, Євхаристію, якими є Христос. 

Тiло та кров Христа.

 Тiло, в якому нам запропоновано причащатися для освячення плотi через добро, оскiльки тiло — це i є добро. У Святому Писанні сказано, що коли lcyc Христос після смерті воскрес, він постав перед Марією у вигляді садівника. Вона не впізнала сина. У чому тут онтологічний сенс образу садівника? Людині дана територія внутрішнього, і вона не знає, що з нею робити, вона навіть не знає, що вона в ній є.

 Але коли відбувається переворот, вона починає обробляти свої внутрішні землi, бачити цілісну картину cвiтy як садiвник.

 Вона бачить, що можна з цієї території створити плодоносний, квітучий сад, який буде вже творінням Господа i людини на землі.

 Кожному з нас дарована ця велика можливість стати Творцем. Що в цьому закладено? У цьому закладено союз людини з тим, хто веде її через ocвiту i слухняність. Мета в тому, щоб навчитися обробляти цi землi, наповнювати їх світлом і стати садом для iнших у цьому світі. Перехід полягає саме в цьому.

Нелюдське ми міняємо на людське (краще, гірше, авторитетне, статусне), а вiд людського переходимо до Божественного в собi. Але колись потрібно прийняти факт забуття, звіриної свiдомостi i в собі, тобто від звiрячої пам’ятi перейти до людської, шостого дня. Згадати про те, що твоя iсторiя душі почалася з Адама, i тiльки пiсля цього ти можеш звернутися до пам’яті онтологічної. А падіння сьогоднішнього людства — в тому, що гріх став нормою моралі, яка стоїть вище Божественних законів про людину. У цьому є велике спотворення. Людина повинна зробити оборот i пройти цi переходи — від стоп піднятися до коліна, від коліна до стегна, від стегна до пупка тощо, скрiзь вибудовуючи пряме сполучення, виводячи кістку у вертикаль, освячуючи її, творячи диханням усвідомленого вдиху з Господньою Таємницею, вирушаючи свiдомо в чистилище, очищаючи себе від власної гріховності. Все велике таїнство світлоносного вiдбуваеться в Тiлi-Храмi.

 А сьогоднi тіло людини — це труна, в якій вона не вільна, тому  що це тіло не стало храмом плотi, в iм’я чого воно подане. Людина у хворобах, кривизнi, тому що в гріхах, у вiдмовi вiд послуху, бо чує тiльки себе, а не Господа. Вона не нацiлена на те, щоб бачити, чути світ невидимий.

Її тіло не несе християнської освіти, тому що вона входить у Bipy iнтелектуально, формально або заперечуючи традицiю. А потрiбно увiйти через запропоновану реальнiсть, через плоть — це тi дверi, через якi пройшов Христос.

 Мiстерiя Тiла-Храму.

 Грандiозна Мiстерiя розiгрується в людському тiлi: Адам є Елохiмом у кpoвi. Алеф завжди відкриває божественне ім’я Елохім. Елохім — це людина верхнього cвiтy, Адам — людина нижнього cвiтy. В iмeнi людини буквальний переклад — “Господь у крові”.. Але поки що у нiй тече замiсть крові вода, тому що вона живе у темрявi i зберiгає свiдомiсть звiра. Вона повинна піднятися з Йордану, сколихнути свої внутрiшнi води, темряву i увійти в усвідомлення того, хто вона. 

А вона ж — та людина, Божественна. Тодi i її життя стає видихом, вiддачею, любов’ю, співчуттям, милістю, добром, пізнанням, бажанням іти до Єдності. Тут червоне кров’яне тільце несе в собі таємницю життя. Саме воно випускає енергію. Наша кров поєднуються шлюбом із цією пульсацією. Наше завдання — очищати кров повітрям. Це означає диханням, Духом святим. Як нирки очищуються водою. Тому серце i нирки пов’язані найтіснішим чином. Що це за процес?

Цей стан подібний до зупинки дихання, невловимий момент між видихом Елохiма i вдихом людини. Господь видихнув, людина вдихнула — все завмерло. Момент “Аз єсмь”. У цей момент червоне кров’яне тiльце, утворене в таїнстві cyтнocтi людини, в її глибинному “Я”, її iмeнi, складене Господом, втрачає своє ядро. У кров’яний потiк тепер виштовхнута клiтина, позбавлена нуклеїну. Що відбувається з ядром? 

Цього не знає жоден учений. Це таїнство вище людського уявлення. Ядро енергiї — це Господь, це Елохiм, вiдхiд якого дає змогу  Yоd — 3ародку текти по кровi, а людинi увiйти в набуття істинного сенсу “хто я” — це значить народитися в собі. Ось що має статися.

 Кістковий мозок покликаний найтонше зробити ще тоншим, щоб не здійснене

здійснилося — тут вся антропологія у стислому вигляді. У день “Шабат”  Елохім йде, Христос на xpecті говорить: “Батьку, чому ти залишив мене?”.  Господь подає відстань від себе до свого творіння, щоб Yod, відчувши потребу у зв’язку, в Господі, ініціював рух до нього, тобто захотів зробити переворот в ім’я Господа. (Адже до цього моменту було життя в ім’я себе — звiра, в iм’я себе-людини).

Це найвеличніше боголюдське таїнство, яке розігрується в серцевині кісткового мозку, Вiдхiд ядра з червоного кров’яного тільця, що звільняє енергію Yod, тобто енергiю справжнього “Я”. Тому Господь віддаляється i очікує нас. Він не вимагає, не закликає, не змушує, не карає, не сварить — Він чекає! Адже Yod запрошений!

  Не таємниця повинна прийти до людини, а людина до Таемницi. Її  iнiцiатива, її вибір, її усвідомленість починає рух Yod до Господа. Любов полягає в тому, щоб піти в ім’я життя улюбленої істоти. Цей вiдхiд i прихiд, цей подих, дотик подають биття не тiльки нашому серцю, але i серцю всього cвiтy. Тому Шабат утворюється i в нашiй, i в загальнiй космічній крові. Ось, що значить мутувати — померти, щоб воскреснути! Bін воскрес не як Icyc, а як Христос, вже в іншому імені — воно таємне, це ім’я Господнє в тобi,

 Син — це плiд. Отакою плодоносною людина має стати, в таку плодоносну дiю повинна увійти. Таїнство крові є таЇнство імені істинного сенсу i переходу, таїнство сьомого дня. А до цього дня людина стоЇть на місці.  Вона завмерла. l не має значення, куди вона прицiлюється i якi переходи робить на шостий день.  Онтологічний час стоїть на місці. Людина існує, але вона не живе. Вона не “Аз єсмь”. 

 Влучити в десятку — це влучити в Yod, стати ним, коли ядро починає вiддiлятися, людина входить у Шлях i приймає Таїнство як дар власної Божественності, яку необхiдно в собі відтворити. Для цього нам і подароване життя в тiлi i крові.